«BSB Partners»Адвокатське об'єднання

“Перемогти сильного супротивника потрібно тричі – у дебюті, мітельшпілі й ендшпілі“ - доктор юридичних наук, чемпіон світу з шахів
Олександр Альохін

Пропозиції до законопроекту про приватне обвинувачення в корупційних злочинах

Пропозиції до проекту закону України №1165 від 02.12.2014 року про внесення змін до чинного законодавства України щодо прав громадян в боротьбі з корупцією та зловживанням владою (щодо приватного кримінального переслідування)

І. Загальні зауваження щодо пропонованого порядку приватного обвинувачення у формі позовної заяви

А. Запропонований проектом закону України про внесення змін до чинного законодавства України щодо прав громадян в боротьбі з корупцією та зловживанням владою порядок приватного кримінального переслідування не є новелою у кримінальному процесі України.

Адже Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року (частина перша статті 27) передбачав по суті аналогічний порядок приватного обвинувачення у злочинах невеликої тяжкості (легкі тілесні ушкодження, побої та мордування, самоправство).

Однак ефективність підтримання державного обвинувачення потерпілим навіть у злочинах невеликої тяжкості була вкрай низька. Наприклад, нерідко особа, яка зазнала легких тілесних ушкоджень, навіть не могла встановити повне прізвище, ім’я, по-батькові підозрюваного й свідків події. Саме тому, у чинному Кримінальному процесуальному кодексі України 2012 року порядок приватного обвинувачення потерпілим у суді була відмінено.

Немає жодних підстав припускати, що в набагато складніших кримінальних справах про так звані «корупційні злочини», як за об’ємом доказуванням, так і за юридичними вимогами до змісту обвинувальних документів, приватна особа-заявник зможе виступати ефективним обвинувачем у суді. Адже жодна приватна особа не може зрівнятися в об’ємі процесуальних можливостей з правоохоронними органами держави. На мою думку, в реальності мова може йти лише про форму позаправового психологічного тиску на особу, яку обвинувачують, шляхом подання позовної заяви про вчинений нею злочин.

Як на мене, враховуючи мету зазначеного законопроекту, логічніше, наприклад, збільшити процесуальні права заявника у злочинах за статтями 364, 365, 365-2, 366, 368, 370 Кримінального кодексу України, прирівнявши їх з процесуальними правами потерпілого від злочину. При бажані, при цьому процесуальні права потерпілого можна дещо розширити й конкретизувати. Такого заходу буде достатньо для забезпечення громадського контролю за розслідуванням корупційних злочинів. А сам список корупційних злочинів можна буде розширити, наприклад, привласнення державних коштів (стаття 191 Кримінального кодексу України) або іншим злочинним заволодінням державного майна (самовільне захоплення державної земельної ділянки тощо).

Б. Згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів. Але у випадку вчинення злочинів за статтями 364, 365, 365-2, 366, 368, 379 Кримінального кодексу України, так би мовити, потерпілою від злочину є лише держава або певна територіальна громада. Права, свободи і законні інтереси особисто заявника про злочин у таких справах як правило не порушуються. Тому визначення в законопроекті позовної форми провадження, не відповідатиме конституційним правоположенням і перекладатиме в неконституційний спосіб обов’язок правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю на приватних осіб.

Зауважу, на мій погляд, досвід Англії ХVIII-XIX століття, полягав лише в тому, що для підтримання державного обвинувачення в судах від імені держави не створювався окремий державний орган – прокуратура. В інтересах Англії в суді діяв найнятий короною адвокат. Однак, чинна Конституція України не передбачає такої можливості. Адже у статті 121 Конституції чітко визначено, що єдиним органом (особою), уповноваженою підтримувати кримінальне обвинувачення в суді від імені держави, є відповідний прокурор.

ІІ. Щодо законодавчої ініціативи визнати допустими докази, отримані приватним обвинувачем із використанням спеціальних засобів негласного отримання інформації

Право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, свого житла й кореспонденції, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі – Європейською конвенцією) і є міжнародним зобов’язанням України. Аналогічні за змістом положення містить і Конституція України (статті 30, 31, 32).

Так, за вказаними основоположними правовими актами, обмеження конституційних прав людини можливе лише на підставі закону. Більше того, згідно Конституції України тимчасове обмеження конституційних прав людини, крім невідкладних випадків, можливе лише на підставі відповідного рішення суду.

Однак в Україні до цього часу не прийнятий закон про приватну детективну діяльність, або інший закон, який би врегульовував порядок негласного отримання інформації приватною особою, порядок звернення такої особи до суду за дозволом на негласне отримання інформації з тимчасовим обмеженням конституційних прав іншої людини тощо. Зокрема, законодавством України не передбачено не лише використання приватною особою спеціальних засобів негласного отримання інформації, але навіть негласне аудіо- й відео-фіксування громадянином іншої особи звичайним диктофоном або відеокамерою.

Введення до статті 359 Кримінального кодексу України положень, якими передбачаються умови звільнення від кримінальної відповідальності особи, що використовувала спеціальні засоби зняття інформації, не перетворює саму діяльність такої особи на закону. Адже Кримінальний кодекс України здійснює кримінально-правову охорону основоположних суспільних цінностей від протиправних діянь, і не може визначати порядок тимчасового обмеження конституційних прав людини, у тому числі з використанням негласних засобів зняття інформації.

Відповідні положення законопроекту, у випадку їх застосування приватними обвинувачами, які матимуть статус подібний до державних обвинувачів, призведе до систематичного порушення положень статті 8 Європейської конвенції.

До того ж, частина третя статті 62 Конституції України чітко визначає, що обвинувачення не може обґрунтовуватися доказами, одержаними незаконним шляхом. Вказане положення Конституції є нормою прямої дії, що має вищу юридичну силу. Зміст частина третя статті 62 Конституції додатково розтлумачено у рішенні Конституційного Суду України від 20.10.2011 року №12-рп/2011, і зміст вказаного тлумачення є остаточним і обов’язковим до виконання.

Окремі положення законопроекту в частині вирішення питання про допустимість доказів, на мій погляд, не повною мірою враховують положення частина третя статті 62 Конституції й її офіційне тлумачення Конституційним Судом України. Навіть у випадку прийняття зазначених положень законопроекту, суди загальної юрисдикції матимуть право напряму використовувати положення Конституції України й відповідних рішень КСУ.

Comments are currently closed.