«BSB Partners»Адвокатське об'єднання

“Перемогти сильного супротивника потрібно тричі – у дебюті, мітельшпілі й ендшпілі“ - доктор юридичних наук, чемпіон світу з шахів
Олександр Альохін

Аліментні зобов’язання подружжя

Стабільність у сім’ї обумовлена рівнем взаємної турботи обох із подружжя, які мають підтримувати одне одного.

Термін “аліменти” в перекладі з латинської мови означає “їжа, харчі”. Поняття “аліменти” і “утримання” є тотожними. Утримання буває двох типів: яке здійснюється на добровільній основі і яке здійснюється за рішенням суду.

Ст. 75 Сімейного кодексу України (далі – СК) також передбачає, що чоловік, дружина повинні підтримувати один одного матеріально.

У разі, якщо один із подружжя відмовляється або ухиляється від свого обов’язку щодо утримання іншого з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, останній має право звернутися з вимогою про стягнення аліментів у судовому порядку.

У частині 2 статті 75 СК визначені підстави виникнення права одного з подружжя на утримання.
Право на утримання має той з подружжя, хто є непрацездатним. Йдеться про непрацездатність за віком (55 років жінок, 60 — для чоловіків), а також про непрацездатність за інвалідністю. Право на аліменти у інвалідів І та II груп ніколи ніким не заперечувалося. Інваліди III групи були визнані непрацездатними після тривалих наукових спорів та коливань судової практики. У частині 3 статті 75 СК законодавчо закріплено право на утримання цієї категорії інвалідів. Та обставина, що у інвалідів III групи зберігся значний відсоток загальної працездатності, є підставою для врахування її судом при ви¬значенні розміру аліментів.
Така норма захищає інтереси навіть частково непрацездатних осіб, встановлюючи обов’язок для їх дружини або чоловіка з утримання у разі досягнення від¬повідного віку або інвалідності.

Чи має право на утримання той з подружжя, хто є неповнолітнім?
Прямої відповіді на це запитання в законодавстві не міститься. Проте ситуація не є безвихідною. Якщо, наприклад, дружині 16 років, вона продовжує навчання, не має достатніх власних доходів, обов’язок чоловіка надавати їй утримання просто можна визначити за допомогою аналогії права.

Право на утримання має непрацездатна дружина, непрацездатний чоловік, якщо вона або він потребують матеріальної допомоги.
У частині 6 статті 75 СК міститься норма, яка заповнила існуючу прогалину. Отже, якщо, наприклад, дружина отримувала аліменти від чоловіка, а згодом потерпіла від його злочинного нападу, стягнення аліментів буде продовжено, незалежно від виплат з відшкодування у зв’язку із заподіянням шкоди.
І, навпаки, відшкодування шкоди, заподіяної чоловіком, не виключає права дружини на пред’явлення вимоги про стягнення аліментів.
Розмір відшкодування визначатиметься як різниця втраченим заробітком і призначеною пенсією, а розмір аліментів – залежно від матеріального та сімейного стану дружини і чоловіка.
Закон встановлює обмеження, відповідно до якого той з подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах або став непрацездатним у зв’язку з вчиненням ним умисного злочину, позбавлений права на утримання іншим з подружжя. Визначення поведінки, яка характеризується як негідна в законі не міститься. Але виходячи з судової практики, до такої поведінки можна віднести зловживання спиртними або наркотичними засобами, ухилення від власного обов’язку по утриманню іншого з по¬дружжя в період, коли той був непрацездатним, або потребував ма¬теріальної допомоги, вчинення стосовно іншого з подружжя будь-яких інших протиправних дій (злочину, адміністративного проступку) тощо.
Також закон позбавляє права на утримання за рахунок іншого з подружжя особи, яка стала непрацездатною у зв’язку з вчиненням нею умисного злочину. При цьому не має значення, чи на¬стала ця непрацездатність (скоєний злочин) в період шлюбу, чи до укладення шлюбу, або після його розірвання. Також не має зна¬чення об’єкт злочину. Головним у визначенні наявності підстав для відмови в стягненні утримання є умисність такого злочину і доведеність його судом.

Обов’язок дружини, чоловіка по утриманню другого з подружжя може виконуватися добровільно або примусово.
Способи надання утримання визначаються за домовленістю між подружжям. Така згода спрямована на добровільне виконання обов’язку по утриманню і може бути висловлена як усно так і письмово. В окремих випадках вона може бути оформлена догово¬ром відповідно до ст. 78 СК. Але добровільне виконання обов’язку по утриманню не потребує обов’язкової письмової форми. Зобов’я¬зана особа може виконувати усну домовленість шляхом передачі визначеного утримання безпосередньо другому з подружжя або визначеній ним особі. Не суперечитиме закону і подання заяви платником утримання за місцем роботи або за місцем отримання іншого доходу про перерахування визначеної грошової суми одер¬жувачу. Таке утримання може надаватися як в грошовій так і в натуральній формі. При цьому вибір форми утримання ви¬значається виключно добровільною домовленістю сторін.

В разі відсутності домовленості між подружжям, аліменти одному з них присуджуються за рішенням суду, яким і визначається розмір і форма утримання.
Оскільки утримання за своєю суттю є забезпеченням можли¬вості підтримувати належний рівень життя і побуту, сплачуватись воно повинно періодично і строк такої періодичності встановлений законом в один місяць. Відхилення від цього правила допускаєть¬ся лише за домовленістю подружжя і за умови, що така домовле¬ність не погіршить стан одержувача утримання.
Цільове призначення аліментів зумовлює їх періодичне надання – щомісячно. Закон не виключає можливості сплати аліментів наперед, якщо на це є взаємна згода подружжя.

При перетинанні кордону з метою виїзду на постійне місце проживання у державу, з якою Україна не має договору про надан¬ня правової допомоги, платник аліментів повинен розрахуватися по аліментних зобов’язаннях, які він має в Україні. При оформленні паспортів і відповідних дозволів на виїзд платник зобов’яза¬ний надати докази відсутності в нього будь-яких аліментних зо¬бов’язань, в тому числі стосовно іншого з подружжя, що залишається в Україні.

Відповідно до загальної можливості договірного регулювання сімейних відносин у випадках, передбачених законом (стаття 9 СК), норма статті 78 СК надає подружжю право самим врегулювати свої відносини по наданню утримання.

Розмір аліментів

Новела норми частини 1 статті 80 СК полягає в тому, що суд може не лише вибрати один із способів визначення розміру аліментів, а й об’єднати їх. Такий вибір може бути здійснений судом за ініціативою однієї зі сторін.
Визначення розміру аліментів здійснюється, по-перше, са¬мим непрацездатним при поданні позовної заяви. Такий розмір обґрунтовується ним з урахуванням його суб’єктивних доводів про майновий стан і об’єктивно існуючих даних про його потребу в ма¬теріальній допомозі та спроможність іншого з подружжя надавати таку допомогу. Відповідач може заперечувати проти заявленого розміру, посилаючись на відсутність у позивача потреби в матері¬альній допомозі або на відсутність власної можливості надавати таку допомогу. Обидва з подружжя можуть доводити необхідність визначити стягнення у частці до заробітку або у твердій грошовій сумі. Право ж визначити остаточний розмір і вид стягнення нале¬жить суду. При цьому суд керується загальними принципами, за якими стягнення аліментів на користь одного з подружжя не по¬винно погіршувати становище іншого порівняно зі становищем одержувача аліментів. Аліменти можуть бути одночасно присуджені і в частці до заробітку і в твердій грошовій сумі. Зазвичай таке відбувається, коли судом встановлюється мінімальний або максимальний розмір стягнення.

Якщо один з подружжя вимагає стягнення аліментів з іншого, але утримується від можливості поліпшити свій майновий стан за рахунок інших наданих йому прав, таку поведінку слід розцінювати як добровільну відмову від реалізації наданого права. Так, за наявності інших осіб, з яких позивач має право і можливість утримувати аліменти, суд може лише частково задовольнити його позов про стягнення утримання з іншого подружжя, або навіть взагалі відмовити в за¬доволенні позову. Батьки, повнолітні діти та інші особи, які за за¬коном зобов’язані утримувати позивача, можуть бути залучені до участі в справі для з’ясування причин їх відмови від виконання обов’язку.
При дослідженні питань існування потреби позивача в матері¬альній допомозі і спроможності відповідача її надавати, суд може враховувати наявність у кожної із сторін власності корпоративних прав, нерухомого майна взагалі, і такого, з якого отримуються до¬ходи, зокрема, орендні платежі, грошові та натуральні доходи з присадибних і земельних ділянок, земельних та майнових паїв тощо.
Оскільки матеріальний та сімейний стан обох з подружжя зда¬тен змінюватись, визначені судом розміри грошових стягнень підлягають коригуванню. Про таке коригування до суду може звернутись будь-яка зі сторін – платник аліментів або одержувач. Підставами для збільшення розміру стягнення може бути поліпшення майнового стану платника або погіршення май¬нового стану одержувача аліментів, припинення допомоги, яка надавалася одержувачеві аліментів іншими зобов’язаними особами та ін. Зменшення аліментів зазвичай відбувається в разі погіршен¬ня майнового стану платника, втрати ним джерела доходів або працездатності, створення одержувачем утримання нової сім’ї то¬що.

Види доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. № 146 затверджений Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб (назва в редакції Постанови КМ № 869 (869-2002-п) від 01.07.2002 р.). Цей нормативний доку¬мент визначає основні джерела утримання аліментів, а також спе¬цифічні питання утримання аліментів з окремих категорій працівників та службовців, містить перелік видів доходів, з яких утри¬мання не здійснюється. Зокрема, відповідно до зазначеного зако¬ну, утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом, в тому числі з:

1) основної заробітної плати за посадовим окладом, тарифною ставкою, відрядними роз¬цінками тощо;

2) усіх видів доплат і надбавок до заробітної плати;

3) грошових і натуральних премій;

4) оплати за надурочну роботу, за роботу в святкові, неробочі та вихідні дні;

5) заробітної плати, що зберігається під час відпустки, а також з одержуваної при звільнен¬ні компенсації за невикористану протягом кількох років відпустку,

6) заробітної плати, що зберігається під час виконання державних і громадських обов’язків, та в інших випадках збереження середньої заробітної плати;

7) винагороди за загальні річні підсум¬ки роботи підприємств та організацій;

8) винагороди, що виплачу¬ється штатним літературним працівникам газет, журналів, агентств друку, радіо, телебачення із фонду літературного гонорару, а також нештатним літературним працівникам, що підлягають державному соціальному страхуванню;

9) одноразової винагороди (відсоткових надбавок) за вислугу років;

10) допомоги по держав¬ному соціальному страхуванню, а також з допомоги по тимчасовій непрацездатності, що встановлені в колективних сільськогоспо¬дарських підприємствах;

11) доплат до допомоги по державному соціальному страхуванню, виплачуваних за рахунок підприємств, установ, організацій;

12) сум, виплачуваних для відшкодування збитків у зв’язку з втратою працездатності внаслідок каліцтва або іншого пошкодження здоров’я, за винятком сум для відшкодуван¬ня витрат на догляд за ними, на додаткове харчування, санаторно-курортне лікування (включаючи оплату проїзду) і протезування потерпілих;

13) допомоги по безробіттю;

14) одержуваної пенсії, за винятком надбавок до пенсії, що виплачуються інвалідам першої групи на догляд за ними;

15) стипендій, виплачуваних студентам в період навчання у вищих навчальних закладах, учням професій¬них навчально-виховних закладів та слухачам навчальних закла¬дів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;

16) доходів від підприємницької діяльності, селянських господарств, коо¬перативів, об’єднань громадян, а також доходів, що припадають на частку платника аліментів від присадибної ділянки або підсоб¬ного господарства;

17) усіх видів заробітку, одержуваного адвока¬тами за роботу в юридичних консультаціях;

18) плати, отриманої за передачу в оренду земельної ділянки або земельної частки (паю);

19) інших видів заробітку.

Для окремих категорій працівників, доходи яких мають специ¬фічний характер встановлюються спеціальні уточнення щодо розміру і порядку утримання аліментів.
Передбачений і перелік доходів, з яких утримання аліментів не провадиться. Зокрема неможливо стягнення аліментів з: 1) ви¬хідної допомоги при звільненні і сум неоподаткованого розміру матеріальної допомоги; 2) компенсації працівникові за невикори¬стану відпустку, крім випадків, коли особа при звільненні одер¬жує компенсацію за відпустку, не використану протягом кількох років; 3) допомоги на лікування; 4) допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами; 5) компенсаційних виплат при відрядженнях і пере¬веденні на роботу в іншу місцевість; 6) польового забезпечення, надбавок до заробітної плати й інших сум, які виплачуються за¬мість добових і квартирних; 7) компенсаційних сум, які виплачу¬ються за амортизацію інструментів і зношеність одягу; 8) матері¬альної допомоги осіб, які втратили право на допомогу по безробіт¬тю; 9) вартості безкоштовного надання квартир та комунальних послуг; 10) одноразової допомоги при народженні дитини; 11) дер¬жавної допомоги на поховання; 12) допомоги по догляду за дити¬ною до досягнення нею трирічного віку; 13) допомоги на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням; 14) допомоги малозабез¬печеним сім’ям з дітьми; 15) соціальної допомоги малозабезпече¬ним сім’ям; 16) соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам; 17) допомоги по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років; 18) тимчасової дер¬жавної допомоги, якщо місце проживання батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину; 19) субсидій готівкою для відшкодування ви¬трат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива; 20) щомісячної грошової допомоги у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого вироб¬ництва та особистого підсобного господарства громадян, які про¬живають на територіях радіоактивного забруднення; 21) вартості речового, продовольчого забезпечення або його грошової компен¬сації; 22) дотацій на обіди, вартості путівок до санаторіїв і будин¬ків відпочинку, що надаються за рахунок коштів підприємств та організацій.
Утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків.
Доставка стягувачу грошових переказів утриманих аліментів через відділення зв’язку провадиться за рахунок платника алі¬ментів.
Норма статті 81 стосується тих ситуацій, коли дохід особи відповідним чином зафіксований. Однак поза нею залишилися дуже поширені випадки одержання прихованих доходів у вигляді заробітної плати у конвертах чи підпільного підприємництва.

Припинення права одного з подружжя на утримання

Право на аліменти одного з подружжя виникає за наявності трьох підстав, встановлених у статті 75 СК. У разі зникнення усіх цих трьох підстав (обставин) або хоча б однієї з них, припиняється право на утримання у однієї сторони і відповідно обов’язок по утриманню у другої сторони.
Підстави для припинення правовідношення по утриманню одного з подружжя поділені на дві групи:
1) ті, що підтверджені відповідними документами, а тому ав¬томатично, без рішення суду припиняють право на утримання;
2) ті, наявність яких має бути встановлена судом.
До першої групи віднесено повне відновлення працездатнос¬ті та реєстрація одержувачем аліментів повторного шлюбу з ін¬шою особою.
До другої групи підстав для припинення права на аліменти віднесено:
1) поліпшення матеріального стану позивача, яке призвело до зникнення у нього потреби у матеріальній допомозі;
2) погіршення матеріального стану відповідача, що позбавило його можливості надавати утримання.
Кожна з цих обставин може бути предметом спору, а тому має бути доведена заінтересованою стороною і встановлена су¬дом.
Право на утримання припиняється в разі понов¬лення працездатності одержувача утримання. Іншою підставою для припинення утримання є реєстрація повторного шлюбу. З реє¬страцією повторного шлюбу з’являється нова особа- чоловік чи дружина, на яку закон покладає обов’язок по утриманню непрацездатного. Встановлення законом того, що зазначені обставини при¬пиняють право на отримання аліментів, покладає обов’язок на одер¬жувача аліментів довести до відома виконавчої служби про зміни, які відбулися в його соціальному стані і заявити про відмову від подальшого отримання аліментів.
Одержані безпідставно грошові суми підлягають повернен¬ню, а в разі відмови можуть бути застосовані норми ЦК, якими передбачено не лише стягнення безпідставно отриманих грошо¬вих коштів, але й стягнення з зобов’язаної сторони грошових санк¬цій. Разом з тим закон обмежує можливість повернення таких коштів трирічним строком, виходячи з того, що і платник утри¬мання має право контролювати стан одержувача утримання і, в разі його зміни, порушувати питання про припинення виконання судового рішення.

Право на утримання після розірвання шлюбу

Розірвання шлюбу припиняє правовий статус дружини та чоловіка, однак не розриває правового зв’язку між ними як власниками спільно набутого майна та як батьками дитини.
Розірвання шлюбу не є підставою для припинення права на утримання, яке виникло у дружини чи у чоловіка під час шлюбу. Тому, якщо дружина стала інвалідом під час шлюбу, потребувала матеріальної допомоги і одержувала її або навіть не одержувала, але мала на це право, розірвання шлюбу не вплине на існування права на аліменти.
Право на утримання того з подружжя, хто є неповнолітнім, яке виникло відповідно до аналогії права, існуватиме і після розірвання шлюбу, але лише до досягнення повноліття.
Загальними умовами виникнення зобов’язання по утриманню колишнього подружжя є непрацездатність одного з подружжя, його потреба в отриманні матері¬альної допомоги та можливість іншого з подружжя надавати таку допомогу.
Але цей обов’язок по утриманню може виникнути і після ро¬зірвання шлюбу за умови, що непрацездатність настала протягом одного року з дня розірвання шлюбу. Загальні умови (потреба в от¬риманні допомоги і можливість іншого з подружжя надавати допомогу) також мають бути дотримані і в цьому випадку.
Днем розірвання шлюбу відповідно до ст. 114 СК вважається день винесення постанови про розірвання шлюбу державним орга¬ном реєстрації актів цивільного стану або, в разі вирішення питан¬ня судом, – день набрання чинності рішенням суду про розірван¬ня шлюбу. Саме з цього часу обліковується річний строк, у який може наступити втрата працездатності, що зумовить можливість звернення до іншого з подружжя за утриманням. Оскільки вста¬новлення непрацездатності внаслідок хвороби встановлюється від¬повідними МСЕК, то особа буде вважатися непрацездатною саме з часу ухвалення висновку МСЕК, або, за наявності інших достовір¬них даних про втрату працездатності (акт про нещасний випадок, вирок суду тощо), – з дня настання події, яка її зумовила. Для встановлення факту непрацездатності і часу її настання може бути призначена судова експертиза.
Якщо інвалідність одного з подружжя стала наслідком проти¬правної поведінки другого з подружжя, то стягнення утримання можливо незалежно від часу настання непрацездатності, навіть після спливу одного року після розірвання шлюбу.
Норма частини 3 статті 76 СК охороняє матеріальні інтереси осіб, шлюб з якими був розірваний «на порозі пенсійного віку», більш чітко визначивши підстави виникнення права на аліменти цієї категорії осіб. Ця норма чітко встановлює, що для отримання права на утримання після розірвання шлюбу з даної підстави необхідно, щоб чоловік і жінка спільно проживали не менш як десять років, що сприяє більшій визначеності.
Слід звернути увагу на те, що йдеться не про формальне пе¬ребування у шлюбі, а саме про реальні шлюбні відносини. Тобто, якщо дружина та чоловік десять років спільно не проживають, вони залишаються такими, що перебувають у шлюбі, але вести мову про наявність шлюбних відносин між ними неможливо.
Раптове розі¬рвання шлюбу може викликати необхідність соціальної реабілітації того з подружжя, який не пристосований до окремого прожи¬вання навіть за наявності працездатності. Саме тому закон припу¬скає можливість одержувати утримання від іншого з подружжя такій особі, яка не мала можливості отримати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду керуючись інтересами сім’ї. Інші ви¬падки відсутності роботи або освіти тощо, наприклад, власне не¬бажання працювати, пияцтво, гультяйство, не є підставами для застосування цієї норми закону, оскільки право на утримання пов’язано безпосередньо з виконанням сімейних обов’язків. Неза¬йнятість роботою або навчанням одного з подружжя може бути об¬умовлена домовленістю сторін під час шлюбу або умовами прожи¬вання сім’ї (у певній місцевості за місцем роботи одного з подруж¬жя, в якій інший не може отримати роботу або освіту). Закон вста¬новлює трирічний строк такої реабілітації, протягом якого пра¬цездатна особа має право на утримання від колишнього чоловіка або дружини. За розумінням цієї норми закону таке утримання може надаватися як у зв’язку з тим, що особа, яка потребує реабі¬літації, не працює і не має відповідного доходу для забезпечення прожиткового мінімуму, так і в тому разі, коли вона поступила на навчання. Трирічний строк рахується з дня розірвання шлюбу і після спливу його право на утримання працездатної особи припи¬няється незалежно від того, чи встигла вона в зазначений строк отримати освіту або відшукати джерело доходу.
Право на аліменти у колишньої дружини чи у колишнього чоловіка може виникнути незалежно від того, за чиєю ініціативою було розірвано шлюб.

З повагою,

Євген Старчук

Comments are currently closed.