«BSB Partners»Адвокатське об'єднання

“Перемогти сильного супротивника потрібно тричі – у дебюті, мітельшпілі й ендшпілі“ - доктор юридичних наук, чемпіон світу з шахів
Олександр Альохін

Шлюбний договір між подружжям

Можливість укладення шлюбного контракту особам, які вступають в шлюб, було передбачено ще у Законі України ” Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім’ю України” від 23.06.1992 року, яким до вказаного кодексу було включено статтю 27-1.

Особливістю та новелою Сімейного Кодексу України є те, що у ньому встановлена можливість укладання шлюбного договору не тільки особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, але й подружжям.

Сімейний кодекс України визначає, що шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків. Згідно з ч. 3 ст. 93 СК України шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Отже, подружжя не може передбачати якісь особливі обов’язки особистого характеру щодо один одного, а також особисті немайнові відносини між ними та дітьми.

Важливою умовою шлюбного договору є те, що його положення не можуть зменшувати обсягу прав дитини, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Головною особливістю шлюбного договору є те, що у ньому майнові права й обов’язки подружжя можуть бути визначені інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства. А саме, може бути встановлено: розмір часток у праві власності на майно, що буде нажито під час шлюбу; умови поділу спільного майна в разі розірвання шлюбу; те, що певне майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу або буде одержано під час шлюбу в дар, стане їхньою спільною сумісною власністю; умову про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень про спільну сумісну власність тощо.

У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм спільного майна або майна одного з подружжя для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Наприклад, до договору може бути включене положення про те, що подружжя зобов’язується утримувати непрацездатних батьків, або дітей, народжених не в спільному шлюбі, надавати цим особам грошову допомогу.

Особливо слід звернути увагу на визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом. Стаття 59 Сімейного Кодексу України визначає, що той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім’ї, насамперед, дітей. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов’язані врахувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користування ним. При укладенні шлюбного договору, сторони можуть включити до нього такі положення: про порядок звільнення після розлучення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився до нього у зв’язку з реєстрацією шлюбу; про порядок користування житлом, яке належить одному з подружжя на праві приватної власності; про проживання в житловому приміщенні родичів когось з подружжя тощо.

Шлюбним договором може бути встановлений обов’язок одного з подружжя ощадливо ставитися до майна та коштів, вести облік витрат, надавати звіти про використання коштів.

Проте на практиці шлюбний договір, насамперед, застосовується не для регулювання спільного проживання і користування майном, а на випадок розірвання шлюбних відносин. Тому, безперечно, у шлюбному договорі можна визначити можливий порядок поділу майна, зокрема, після розірвання шлюбу. Це допомагає уникнути у випадку розлучення тривалих судових процесів щодо поділу майна, і тим самим збільшує шанси на збереження добрих стосунків.

Також особи на власний розсуд можуть визначити право на утримання незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі, умови, розмір та строки, в які будуть здійснюватись такі виплати. Це значно спрощує процедуру стягнення аліментів, бо не виникає необхідності звертатися до суду, адже за договором аліменти можуть стягуватись на підставі виконавчого напису нотаріуса. Шлюбним договором може бути встановлена й можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Отже, подружжя або особи, що бажають взяти шлюб, можуть включити до шлюбного договору будь-які умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Укладення шлюбного договору є взаємним волевиявленням осіб. Умови шлюбного договору, які погіршують умови одного з подружжя всупереч порівняно з законодавством України не можуть бути визнані дійсними, так само як і шлюбний договір, укладений без додержання порядку, встановленого законодавством України.

Стаття 94 СК України передбачає, що шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Посвідчити шлюбний договір вправі як державний, так і приватний нотаріус. У випадку, коли шлюбний договір укладений до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу, а коли договір укладений між подружжям – у день його нотаріального посвідчення, про що зазначається у договорі.

Строк дії шлюбного договору може бути загальний, можуть встановлюватися строки тривалості окремих прав та обов’язків. Також може встановлюватись чинність договору або окремих його частин і після припинення шлюбу.

Також цікавим є питання щодо визначення віку, з якого особи мають право самостійно укладати шлюбний договір. Він співпадає зі шлюбним віком, який встановлений для жінок у сімнадцять, а для чоловіків – у вісімнадцять років. У разі зниження шлюбного віку (на підставі ч. 2 ст. 23 СК України), а також особами, яким ще не виповнилось вісімнадцять років, до реєстрації шлюбу, відповідно до чинного законодавства укладання шлюбного договору здійснюється за письмовою згодою батьків неповнолітніх або піклувальників, справжність підпису яких засвідчується нотаріусом, а також за згодою органу опіки та піклування.

У разі укладення шлюбного договору особами, які вже перебувають у шлюбі, вік не має значення, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 34 ЦК України у випадку реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

Законодавство встановлює можливість внесення змін до шлюбного договору. Причому одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Шлюбний договір може бути змінено подружжям. Договір про зміну шлюбного договору також нотаріально посвідчується. Водночас, на вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення. Також відповідно до ст. 102 СК України на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема, в разі неможливості його виконання.

Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються в день подання до нотаріуса заяви про відмову від нього.

Також цікавим питанням є визнання шлюбного договору недійсним. Перш за все необхідно визначити підстави. У статті 103 Сімейного Кодексу України зазначається, що шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушенні, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним Кодексом України. Отже, право вимоги про визнання договору недійсним мають не лише його сторони, а й інші особи. Це можливо, наприклад у випадку, коли у шлюбному договорі зазначені пільги на користь третьої особи, а натомість на неї покладається обов’язок вчинити яку-небудь дію. Так як договір на користь третьої особи не може містити умови, які покладають на третю особу обов’язки, на цій підставі шлюбний договір може бути визнаний недійсним.

Таким чином, підстави для визнання його недійсним є, в основному ті ж самі, що і для інших цивільно-правових правочинів. Проте необхідно зауважити, що і в самому Сімейному Кодексі України міститься ціла низка підстав, що є характерними саме для сімейного законодавства. Загальні підстави недійсності правочинів встановлені у ст. 203 Цивільного Кодексу України .

В загальному, можна виділити такі підстави визнання шлюбного договору недійсним:

1) Невідповідність шлюбного договору чинним нормам законодавства;

2) Неналежний суб’єктний склад (укладання його особою, яка не має повної цивільної дієздатності);

3) Положення договору обмежують права дитини, встановлені законодавством і не відповідають її інтересам;

4) Умови договору ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище або його укладання під впливом тяжкої обставини;

5) Укладання договору не відповідає внутрішній волі однієї зі сторін;

6) Укладання договору під впливом обману або насильства;

7) Помилка однієї зі сторін.

Враховуючи те, що шлюбний договір має досить-таки складну структуру, необхідно зазначити, що можливим є визнання недійсним не тільки договору в цілому, але й його окремої частини. При цьому недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Визнання шлюбного договору недійсним тягне за собою певні правові наслідки. На жаль, у сімейному законодавстві ці наслідки не закріплені, що тягне за собою цілу низку незручностей. Проте відповідно до ст. 216 Цивільного Кодексу України можна виділити такі наслідки визнання недійсним шлюбного договору:

  • Двостороння реституція;
  • Відшкодування збитків та моральної шкоди.

Особливу увагу слід звернути на те, що визнання правочину недійсним не впливає на долю шлюбу.

Зупиняючи увагу на практиці ведення справ про визнання шлюбного договору недійсним, необхідно зазначити Постанову Пленуму Верховного Суду № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у якій зазначені певні особливості розгляду таких справ. По-перше, у п. 14 зазначено, що у справах позовного провадження одночасно з розглядом позовної заяви про розірвання шлюбу може бути розглянуто й вимогу про визнання шлюбного договору недійсним повністю або частково з підстав, установлених ЦК, оскільки такі вимоги є взаємопов’язаними. По-друге, п. 22 встановлює, що  якщо шлюбним договором змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умов такого договору. При цьому слід мати на увазі, що в силу ч. 4 ст. 93, ч. 1 ст. 103 СК положення шлюбного договору, що ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними з підстав, установлених ЦК.

Отже, можна зробити загальний висновок, що шлюбний договір є одним із способів надання подружжю самостійності у вирішенні питань щодо побудови їх сімейних відносин.

Зразок шлюбного договору

 

ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР

 

м. ______________ “___” _____________ 20__ р.

Ми, _________________________, що проживає за адресою ___________ _______________________________________, паспорт: серія ___ N __________, виданий ____________________________ “___” ______________ _____ р., та ____________________________________________, що проживає за адресою: ___________________________________, паспорт: серія ___ N _______________, виданий ____________________________ “___” ________ _____ р., подавши “___” _____________ 20__ р. заяву про реєстрацію шлюбу до ______________________ і маючи намір врегулювати майнові відносини між нами як подружжям, визначити наші майнові права й обов’язки, керуючись ст. ст. 92 – 102 Сімейного кодексу України, уклали цей Шлюбний договір про наступне.

1. Із майна, яке буде належати нам як подружжю на праві власності, 2/3 (дві третини) належатимуть __________________________, а 1/3 (одна третина) – ______________________________.

1.1. Це право зберігається за нами і у випадку, коли один із членів подружжя буде зайнятий навчанням, веденням домашнього господарства чи доглядом за дітьми.

1.2. Належний _________________________, на підставі технічного паспорта, виданого __________________, автомобіль ___________, двигун ____________, шасі ___________, кузов N ____________, державний номерний знак ______________, зареєстрований в _______________________, після укладення шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану переходить у нашу з чоловіком, ___________________________________, спільну сумісну власність і підлягає перереєстрації на його (чоловіка) ім’я.

2.1. Музичні інструменти, які придбані мною, ________________________, до укладення шлюбу, а також ті, які я набуду за час шлюбу, належатимуть нам з дружиною, __________________________, на праві спільної сумісної власності.

3. На праві спільної сумісної власності нам буде належати також майно, набуте кожним із нас за договорами дарування в період перебування в зареєстрованому шлюбі, а також коштовні (вартістю понад ________________) речі індивідуального користування.

4. Інше майно, набуте кожним із нас до шлюбу, або набуте кожним із нас за час шлюбу, але за кошти, що належали кожному з нас особисто, а також набуте кожним із нас за час шлюбу в порядку спадкування, є особистою приватною власністю кожного з нас.

5.Я, ____________________________, зобов’язуюсь ощадливо ставитись до сімейного бюджету, здійснювати облік проведених витрат покупки на суму більше _________, про що ставити до відома чоловіка.

Придбання речей на суму більше ___________ здійснюється за спільною попередньою домовленістю подружжя.

 6. Витрати по укладенню цього Шлюбного договору ми несемо порівну.

7. Цей Шлюбний договір укладений у письмовій формі і підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню до реєстрації шлюбу.

8. Цей Шлюбний договір набирає чинності у день реєстрації шлюбу між __________________________ та _____________________________.

9. Цей Шлюбний договір не може бути змінений в односторонньому порядку.

10. Зміни до цього Шлюбного договору можуть бути внесені нами шляхом складання Додаткової угоди до цього Шлюбного договору, яка підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

11. Цей Шлюбний договір також може бути змінений у випадку та у порядку, визначеному чинним сімейним законодавством України.

12. Наші права та обов’язки, визначені цим Шлюбним договором, припиняються в день подання нами до нотаріуса заяви про відмову від цього Шлюбного договору.

13. На вимогу одного із нас цей Шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.

14. Цей Шлюбний договір складено українською мовою, на ____ аркушах, в трьох автентичних примірниках, один з яких зберігається в справах _________ нотаріальної контори, а два інші видаються кожному з подружжя.

Підписи:

Чоловік ___________/__________/                     Дружина ___________/________/

Comments are currently closed.