«BSB Partners»Адвокатське об'єднання

“Перемогти сильного супротивника потрібно тричі – у дебюті, мітельшпілі й ендшпілі“ - доктор юридичних наук, чемпіон світу з шахів
Олександр Альохін

Огляд сучасного законодавства про валютне регулювання та валютний контроль

118034324 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України. З цієї дати наша держава стала суверенною і незалежною. А як відомо, самостійна держава повинна мати і власне законодавство. Розпочалося поступове створення законодавчої бази України та написання і в подальшому прийняття Основного документа України – Конституції України, як головного Закону держави. Але до прийняття Конституції, а саме до 28.06.1996 треба було жити і працювати у новій державі (це майже п’ять років) та дотримуватись законів. Перші законодавчі акти були прийняті на цей перехідний період та в подальшому, або вдосконалювались та приводились у відповідність до Конституції України, або взагалі скасовувались та замість таких перехідних законодавчих актів розроблялися інші, які вже відповідали сучасній ситуації та прийнятій Конституції.

Так повинно було статися і з єдиним і основним на той час документом, який був прийнятий саме у цей перехідний період з метою валютного регулювання та валютного контролю. Мова йде про декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93 (далі – Декрет). Конституція України прийнялась майже десять року потому, та в неї чітко зазначається, що забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України, а Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Але як парадоксально це не звучить, у Декреті навіть не прописано, що він створений був для цієї ж функції як основної і головної на той час. У Декреті, зокрема, зазначено :

«Цей Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає   загальні   принципи   валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного   контролю,   відповідальність за порушення валютного законодавства.»

            У такому разі, з огляду на таку законодавчу функцію Декрету, він взагалі вже потрібен був скасований на підставі того, що вже набули чинності нормативні акти та закони, які регулюють майже всі правовідносини у зазначеному Декреті.

З огляду на таку кількість вже існуючих законодавчих актів, можна фактично стверджувати, що Декрет став архаїчним документом, норми якого вже врегульовані відповідним законами ( зазначені вище) чи просто продубльовані у них, або взагалі суперечать йому.

Більш наявне бачення проблеми дублювання чи протиріччя норм прийнятих у Декреті можна побачити при співвідношенні його до Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 № 679-XIV. А деякі норми фактично дублюють навіть Конституцію. Ось, наприклад, відповідно до статті 99 Конституції  грошова одиниця України є гривня. А частина 1 статті 3 Декрету визначає статус валюти України, а саме:

«Стаття 3. Статус валюти України

Валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України»

Відносно конкретних функцій регулювання, то на відміну від Декрету функції і повноваження щодо валютного регулювання розкидані по всьому Декрету, а в Законі України «Про Національний банк України» вони вже більш визначені і конкретизовані (ст. 7, 7-1) також повноваження кожного органу в Національному Банку визначені й прописані (наприклад, у ст. 15 Закону Повноваження Правління Національного банку).

Взагалі, розділ VIII Закону «Про Національний банк України» – Діяльність Національного Банку щодо операцій з валютними цінностями – фактично врегульовує основні питання, щодо яких був написаний Декрет у цій сфері у перехідний період. Та й взагалі, Декрет після набрання чинності цього Закону повинен бути скасований, так як в зазначений закон лягли відповідні норми і деталізовані функції та обов’язки щодо валютного регулювання Національним Банком України.

      Суперечливість і питання права власності щодо володінням, користуванням і розпорядженням валютних цінностей, на мою думку, мають обидва ці законодавчі акти.

У Декреті зазначено у статті 2. Право власності на валютні цінності:

“Стаття 2. Право власності на валютні цінності

  1. Резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних   цінностей,   що знаходяться за межами України, крім випадків,   передбачених законодавчими актами України.
  2. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.”

 У Законі ««Про Національний банк України»

“Стаття 37. Конвертованість гривні

Умови та порядок конвертації (обміну) гривні на іноземну валюту встановлюються Національним банком відповідно до законодавства України про валютне регулювання.

Національний банк не може обмежувати права суб’єктів валютного ринку на здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом.”

Щодо норм Декрету :

По-перше, чітко зазначається що резиденти і нерезиденти – власники валютних цінностей, але при цьому обмежують право власності, цим Декретом чи іншими правовими актами.

Це взагалі є порушенням права власності як в розумінні цього права в національному законодавстві так і в міжнародному

Щодо національного:

  • “ЦК України стаття 316. Поняття права власності:

«Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.»

  • “ЦК України стаття 321 Непорушність права власності:

«Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні»

  • “ЦК України стаття 319 Здійснення права власності:

«Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.”

Держава не втручається у здійснення власником права власності.»

  • “ЦК України стаття 317. Зміст права власності:

«1.Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

2. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.»

 Також порушення права власності є міжнародним порушенням, а саме Конвенції про захист прав людини

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Мало того, що дані норми в обох законодавчих актах суперечать самі собі у різних абзацах однієї ж норми, але ще й суперечать як національному законодавству так і порушують ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , ратифікованого Україною Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР.

            Навіть, якщо припустити ( але це як зазначено суперечить праву власності), що відповідні обмеження на операції з валютними цінностями на території України застосовуються Державою (а саме – Національним Банком України) з метою забезпечення стабільності гривні, то яку шкоду гривні і як взагалі Україна (через Нацбанк) може впливати на валютні цінності, які знаходяться на праві власності резидентів за межами України? Але ж ця нісенітниця прямо зазначена в Декреті – Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України). А якщо до цього добавити все ж таки, те, що Декрет не є актом, основною метою якого є забезпечення стабільності гривні, як, наприклад, це чітко зазначено у Законі України «Про Національний банк України»…то взагалі немає ніякого сенсу ця норма і більше того вона є поза законом.

            Далі, щодо гарантії невтручання у діяльність Національного банку.

            Відповідно до статті 53 Закону України «Про Національний банк України» зазначено:

Стаття 53. Гарантії невтручання

«Не допускається втручання органів державної влади та інших державних органів чи їх посадових та службових осіб, будь-яких юридичних чи фізичних осіб у виконання функцій і повноважень Національного банку, Ради Національного банку, Правління Національного банку чи службовців Національного банку інакше, як в межах, визначених Конституцією України та цим Законом.»

Аналізуючи межи, визначених Конституцією, то треба звернутися до абзацу
1 пункту 4 розділу XV “Перехідні положення” Конституції, за якими Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією має право видавати укази з економічних питань, не врегульованих   законами,  з  одночасним  поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку встановленому статтею 93 Конституції. Як відомо, Конституція набула чинності 28.06.1996. Арифметичним рахуванням крайній термін 28.06.1999. Як приклад реалізації цього права Президента України можна навести Указ Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства». Цей Указ був прийнятий 27.06.1999 № 734/99, тобто в останній день трирічного періоду (до 28.06.1999), право на який давалося Перехідними положеннями Конституції.

Начебто все законно, але… цей Указ і досить чинний, всупереч того, що Національний Банк України (відповідно до зазначеної норми в цьому ж Указі, де зазначено Національному банку України привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Указом), виконав свої забов’язання і Правління Національного банку винесло Постанову № 270 від 17.06.2004 «Про затвердження Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам», а це означає, що зазначена постанова вже регулює ці відносини і такої економічної прогалини в законі більш не існує, а це означає, що Указ № 734/99 повинен бути скасований і втратити чинність, але ж він досі чинний разом з постановою НБУ № 270.

З огляду на можливі законні строки відповідних Указів Президента, цей Указ № 734/99 повинен був бути останнім. Але, знов але.. 28.06.2008 Конституційний Суд України виніс цікаву Ухвалу «Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень абзацу першого пункту 4 розділу XV “Перехідні положення” Конституції України в системному зв’язку із статтями 102, 106 Конституції України». Народні депутати аргументували потребу у з’ясуванні цих положень в контексті повноважень Президента України, передбачених статтями 102, 106 Конституції, автори клопотання наголошують на тому, що Президент України продовжує видавати укази з економічних питань після закінчення визначеного Конституцією України терміну.

У зв’язку з цим народні депутати України вважають за необхідне отримати від Конституційного Суду України роз’яснення статусу Президента України щодо права на видання ним актів з економічних питань управлінського характеру відповідно до положень абзацу 1 пункту 4 Перехідних положень. Але судді Конституційного суду посилавшись на юрисдикцію Конституційного Суду, яка поширюється на чинні   нормативно-правові акти (Рішення Конституційного Суду від  14.11.2001 № 15-рп/2001), зважив на те, що пункт 4 Перехідних положень Конституції вичерпав свою дію, він не може бути об’єктом офіційного тлумачення Конституційного Суду України тобто це питання йому непідвідомче. Ухвала Конституційного Суду є остаточною. Іншими словами, оскільки Ухвала у цьому питанні є остаточної і оскарженню не підлягає, враховуючи, що термін дії оскаржуваного питання щодо повноважень Президента України вже також вичерпано, то якщо Президент вирішить на свій розсуд, нехтуючи Конституцією і повноваженнями «непідконтрольному» владі і Президенту органу, який має повноваження регулювати такі питання (це як відомо НБУ), то можливості оскаржити Укази Президента вже не існує. Народу України, як завжди, доводиться тільки очікувати на добропорядність і дотримання усіма Конституції і Закону.

З огляду на зазначене, зрозуміло, що таке жорстке валютне регулювання не сприяє приходу інвестицій в нашу економіку, порушує право власності, а як на мене, і почуття власної гідності та повагу до особистості-постійною підзвітністю НБУ; декларуванню власних коштів, якщо навіть це маленькі суми; подаванням постійних звітів про стан власних валютних рахунків і рух коштів по ним за межами України; великі обмеження, щодо суми покупки на території України та переведенню власних коштів за межі України.

Вже багато хто зазначає, що Декрет – це архаїчний документ, який набагато пережив час, на який він був розрахований. Законодавство про валютне регулювання та контроль, повинне виконувати основну функцію – забезпечувати стабільність національної валюти. А на даний час ця функція не виконується, а обмежує права як простих громадян так і суб’єктів підприємницької діяльності, яким важко з таким регулюванням держави вести бізнес з іноземними партнерами. Треба вдосконалювати   національне законодавство, а деякі акти взагалі скасовувати і заміняти.

Юрисконсульт АО «BSB Partners»

Антоніна Мельникова

Comments are currently closed.