Знищення київською владою заводу “Фанплити”. ЄСПЧ комунікував справу
Справ заводу “Фанплити”, нажаль, є класичною для наших українських реалій. Для об’єктивності викладу повністю факти цієї справи.
Нажаль, ЄСПЧ, керуючись логікою боротьби за екологію, відхилив найбільш цікаву частину скарги щодо позбавлення підприєства дозволу на викиди. Але, в той же час комунікував майнові претензії щодо підприєства в частині штрафу Антимонопольного комітету України.
Нижче наводиться викладення основних фактів справи, які кожен зможе оцінити.
13 червня 2012 року Антимонопольний комітет України (далі – АМК України) у справі №242-26.13/149-11 рішенням №355-р наклав штрафи на п’ятнадцять підприємств деревообробнї галузі за вчинення ними антиконкурентних дій, які спотворювали результати спеціалізованих аукціонів з продажу необробленої деревени в 2011 році. Так на Приватне акціонерне товариство “Фанери та Плити” (далі – заявник) було накладено максимальний штраф згідно статті 52 Закону України “Про захист економічної конкуренції” у розмірі десяти відсотків від сукупного доходу заявника за 2011 рік, загальною сумою 15 903 000 гривен. Рішенням АМК України № 355-р було накладено аналогічні за розміром максимальні штрафи на низку інших юридичних осіб.
Заявник спочатку свою вину не визнав й оскаржив рішення АМК України №355-р до суду.
09 жовтня 2012 року Господарський суд міста Києва відмовив у задоволенні позову заявника. Вказане рішення 21 травня 2013 року Київський апеляційний господарський суд залишив без змін. Вказані судові рішення заявник оскаржив у касаційному порядку лише в частині неспівмірності штрафу.
У травні 2013 року заяник і керівництво АМК України вступили в переговори про визнання вини, на підставі чого заявник підписав заяву про визнання вини і клопотання на зменшення суми накладеного штрафу.
23 липня 2013 року АМК України у справі №242-26.13/149-11 своїм рішенням №613-р зменшив суму штрафу заявнику з 15 903 000 гривень до 30 000 гривень. Обставинами до зменшення штрафу АМК України було визнано визнання заявником вини в порушенні конкурентного законодавства та наявність у заявника збитків у 2012 році. Штраф у 30 000 гривен заявник сплатив і антимонопольну справу стосовно нього було закрито. У зв’язку з примиренням сторін заявник відкликав касаційну скаргу.
56.6. З 04 березня 2013 року до 30 липня 2013 року у справі №242-26.13/149-11 АМК України з аналогічним мотивуванням, що й мотивування до зменшення штрафу заявнику (визнання вини та скрутне економічне становище юридичної особи), вніс зміни до рішення АМК України від 13 червня 2012 року №355-р, зменшивши до 30 000 гривен розмір штрафу ще 6 юридичним особам: товариству з обмеженою відповідальністю “Кроноспан УА”, Публічному акціонерному товариству “АВЕРС”, товариству з обмеженою відповідальністю “Свиспан лімітед”, товариству з обмеженою відповідальністю “ЛК Інтерплит Надвірна”, товариству з обмеженю відповідальністю “Кроно-Україна”, товариству з обмеженою відповідальністю “Калинівський експерементальний завод деревинних матеріалів”.
Зазначені в попередньому пункті рішення АМК України від 04 березня 2013 року №158-р стосовно ТОВ “Кроноспан УА”, рішення АМК України від 04 березня 2013 року №159-р стосовно ПАТ “АВЕРС”, рішення АМК України від 11 березня 2013 року №174-р стосовно ТОВ “Свиспан лімітед”, рішення АМК України від 25 березня 2013 року №246-р стосовно ТОВ “ЛК Інтерплит Надвірна”, рішення АМК України від 25 березня 2013 року №261-р стосовно ТОВ “Кроно-Україна” і рішення АМК України від 30 липня 2013 року №638-р стосовно ТОВ “Калинівський експерементальний завод деревинних матеріалів” на дату подачі цієї заяви не оскаржувалися Генеральною прокуратурою України й є чинними.
Нормативна санітарно-захисна зона заявника як підприємства з оброблення деревини складає 300 метрів. 23 липня 2015 року Київська міська рада затвердила детальний план забудови території міста Києва в межах 300-метрової санітарно-захисної смуги заявника. Зокрема, було заплановано будівництво житлових і адміністративних будинків у межах санітарно-захисної смуги заявника, однак не перебдачено способів оптимізації такої санітарно-захисної смуги заявника. Надалі, 15 листопада 2016 року, на реалізацію вказаного плану забудови, було змінено цільове призначення сусідньо з заявником земельної ділянки із земель промислового призначення на землі житлової й адміністративної забудови.
У лютому 2016 р. Заступник Генерального прокурора України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про скасуванням рішення АМК України №613-р. Заявник і АМК України заявили в суді заяву про залишення позову Заступника Генерального прокурора без задоволення у зв’язку зі спливом двомісячного строку давності на його пред’явлення. Однак 27 липня 2016 року Господарський суд міста Києва задовольнив позов Заступника Генерального прокурора та скасував рішення АМК України від 23 липня 2013 року № 613-р, залишивши без задоволення заяви заявника й АМК України про застосування строку давності з мотивів, що прокурор не відноситься до кола осіб, на яких розповсюджуються зазначений в законі двохмісячний строк позовної давності.
17 липня 2016 року було опубліковано новий Закон України “Про судоустрій і статус суддів”, пункт 7 Перехідних і прикінцевих положень якого передбачав ліквідацію Вищого господарського суду України (далі – ВГС України) і Верховного Суду України з моменту початку роботи нового Верховного Суду. Національний закон надавав право діючим суддям ВГС України і Верховного Суду України приймати участь у конкурсі на обрання до нового Верховного Суду. Однак порядку переведення або іншого продовження кар’єри тих суддів ВГС України й Верховного Суду України, які не пройшли за конкурсом до нового Верховного Суду, національний закон не містить.
12 жовтня 2016 року Київський апеляційний господарський суд виніс постанову, якою задовольнив апеляційну скаргу АМК України, рішення Господарського суду міста Києва від 27 липня 2016 року скасував та прийняте нове рішення, яким в задоволені позову прокуратури відмовив.
28 грудня 2016 року ВГС України, у складі суддів Львов Б. Ю., Селіваненко В. П., Бондар С. В., рішення апеляційного суду скасував і залишив в силі рішення Господарського суду м. Києва від 27 липня 2016 р. Відповідне судове засідання відбулося за відсутності представників заявника, про дату якого заявник був повідомлений за день до його проведення. Копію постанови ВГС України від 28 грудня 2016 року заявник отримав поштою 12 січня 2017 року.
06 квітня 2017 року Верховний Суд України відмовив у допущенні до розгляду Верховного Суду України заяв заявника й АМК України про перегляд постанови ВГС України від 28 грудня 2016 року у зв’язку з неоднаковим застосування ВГС України норм матеріального права щодо порядку обліку строку позовної давності.
17 січня 2017 р., після скасування національними судами рішення АМК України від 23 липня 2013 р. № 613-р, заявник повторно подав касаційну скаргу до ВГС України. У касаційній скарзі щодо необхідності перевірки судами співмірності штрафу, накладеного АМК України на заявника, основний акцент робився на практиці Європейського суду з прав людини та статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, згідно якої рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права для національних судів.
07 березня 2017 р. ВГС України поновив заявнику строки касаційного оскарження, однак 14 березня 2017 р. ВГС України, у складі суддів Львов Б. Ю., Селіваненко В. П., Палій В. В., виніс постанову, якою касаційну скаргу заявника залишено без задоволення. Представники заявника в судовому засіданні на запитання головуючого судді Львов Б. Ю. ствердили, що в справі №242-26.13/149-11 ними подавалася до АМК України заява про визнання вини, що було зипасано в постанові ВГС України наступним чином: “представник Товариства і в судовому засіданні визнали вину”.
Заява про перегляд постанови ВГС України від 14 березня 2017 р. до Верховного Суду України не подавалася у зв’язку з відсутністю визначених статтею 111-16 Господарського процесуального кодексу України підстав до її подання (неоднозначність практики касаційного суду в застосуванні норм матеріального права у відповідних правовідносинах).
Заявник штраф розмірі 15 903 000 гривен на дату подання цієї не сплатив через наявність збитків у 2016 році. На вказаний штраф через прострочення платежу була автоматично нараховано пеня у розмірі 15 903 000 гривен, і розмір пені не може зменшуватися судом, тобто є безальтернативним за національним законом.
05 травня 2017 року на примусове виконання присудженого заявнику штрафу, заступник Генерального прокурора України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з заявника 31 776 000 гривен. У рамках відповідного судового провадження господарський суд Києва накладав і скасовував арешт грошових коштів на рахунках заявника. Також 30 червня 2017 року господарський суд міста Києва постановив рішення про задоволення позову Заступника Генерального прокурора України.
Надалі на вказаний штраф АМКУ було подано до виконавчої служби та було накладено 10 відсотків виконавчого збору.
28 листопада 2016 року після проведення перевірки з 17 до 25 жовтня 2016 року, Державна екологічна інспекція України внесла подання до Міністерства екології та природних ресурсів України (далі – Міністерство) про анулювання дозволу заявника №8036600000-004 через недотримання заявником восени 2016 року умов дозволу при експлуатації установки “Конус Кессела”.
29 грудня 2016 року Міністерство прийняло рішення про відсутність підстав до анулювання дозволу №8036600000-004.
21 грудня 2017 року Державна екологічна інспекція України вдруге звернулася до Міністерства з поданням про анулювання дозволу №8036600000-004, повторивши в новому поданні основні аргументи подання 2016 року.
29 січня 2018 року Міністерство, не отримавши пояснень заявника, вирішило звернутися до суду про анулювання дозволу №8036600000-004. Заявник подав заперечення проти позову Міністерства, навівши наступні аргументи:
Законом чітко визначено, що передумовою до подання Міністерством позову про анулювання дозволу є звернення Міністерства з відповідним приписом до заявника, чого в даній справі зроблено не було.
Міністерство 29 грудня 2016 року визнало недостатніми для анулювання дозволу порушення, наведені в позові, і немає правових підстав до такої кардинальної зміни позиції Міністерства. Крім того, вимоги Міністерства обгрунтовані порушеннями заявника у 2016 році, і тому висунуті з пропуском строків давності звернення до суду.
Претензії Міністерство незначні та стосуються лише одного зі 101 джерела викидів, на який видано дозвіл. Анулювання дозволу буде явно непропорційним. До того ж, заявник врахував всі зауваження щодо установки “Конус Кессела” і це визнано в акті перевірки за лютий 2017 року.
02 лютого 2018 року Київський міський голова Кличко В. В. публічно підтримав заборону виробничої діяльності заявника, аналогічну позицію висловив і Міністр Міністерства Семерак О. П.
57.6. За позовом Міністерства Окружний адміністративний суд міста Києва безперервно проводив слухання у справі 01, 02, 05 і 06 березня 2018 року (стр. 5 додатку 16) і в останній із зазначених днів анулював дозвіл №8036600000-004 з мотивів порушення заявником у жовтні 2016 року правил експлуатації установки “Конус Кессела”. Доводи заявника судом відхилено через: “не надання відповідачем належних і допустимих доказів… не доведення відповідачем дотримання умов дозволу”. На вказані дії судді заявником подано дисциплінарну скаргу до Вищої ради правосуддя, яка 02 серпня 2018 була відхилена.
07 березня 2018 року Міністерство відмовило заявнику в видачі нового дозволу на викиди в атмосферне повітря, пославшись, у тому числі, на факти, встановлені у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 березня 2018 року, надалі у видачі дозволу було відмовлено повторно 20 серпня 2018 року.
05 квітня 2018 року заявником було подано апеляційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва про анулювання дозволу №8036600000-004. У апеляційній скарзі заявник стверджував про істотне порушення принципу рівності сторін, ігнорування судом першої інстанції доказів і аргументів заявника, нерозгляд заяви про застосування наслідків пропуску позивачем строків давності звернення до суду, а також повторив інші доводи проти анулювання дозволу №8036600000-004, наведені в суді першої інстанції, та проігноровані в відповідному судовому рішенні.
14 квітня 2018 року заявник отримав позовну заяву Державної екологічної інспекції у місті Києві, в які суму збитків, від порушень, що стали підставою до анулювання дозволу, оцінено в суму 17 031 гривну.
31 травня 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд відхилив апеляційну скаргу заявника з мотивів доведеності незаконності експлуатації установки “Конус Кессела” в жовтні 2016 року. У мотивах відхилення інших доводів, апеляційний суд: прирівняв “дозвільний орган” (Міністерство) до “органу ліцензування” й за аналогією застосував закон про ліцензування; без деталізації зазначив, що подання на анулювання дозволу, внесені до Міністерства у 2016 і 2017 року різняться.
23 червня 2018 року заявником подано касаційну скаргу і заяву про зупинення дії оскаржуваних рішень.
02 липня 2018 року Верховний Суд виніс ухвалу про залишення касації заявника без руху з мотивів ненадання доказів, які б підтверджували зарахування сплаченого заявником судового збору за подачу касаційної скарги до державного бюджету України. Заявник подав клопотання на виконання ухвали.
13 серпня 2018 року Верховний Суд відкрив провадження, але не зупинив чинність оскаржуваних рішень. 16 серпня 2018 сплинув строк, на який видавався дозвіл №8036600000-004.