Дисциплінарна відповідальність судових експертів роками була незаконна
Практикуючим юристам не треба пояснювати важливість для судочинства інституту судових експертиз. Зокрема, п. 14 ст. 92 Конституції України прямо визначає, що нарівні з основними засадами судочинства, діяльність судових експертів визначається виключно законами України.
Проте тривалий час, до листопада 2022 року, коли було внесено відповідні зміни до закону, в Законі України “Про судову експертизу” були відсутні положення про види дисциплінарної відповідальності судових експертів, процедури їх притягнення до дисциплінарної відповідальності та інші відповідні положення, що визначають дисциплінарну відповідальність судових експертів.
Замість закону Мінюст прийняв незаконне (тобто таке, що не
грунтувалося на законі) Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2015 № 301/5, розділ VI якого визначив склад дисциплінарних проступків і види дисциплінарної відповідальності судових експертів. Більше того, вказане Положення № 301/5 було прийняте на заміну раніше діючого подібного Положення Мінюсту. І хоча незаконність ситуації видивалася очевидною, десятки судових експертів були притягнуті до дисциплінарної відповідальності без законних на те
підстав, а відповідне положення залишалося чинним.
І от крапку в такій ситуації поставив 11.05.2026 Шостий апеляційний
адміністративний суд у справі № 640/12911/22, який за позовом судового експерта Педь Ірини Вікторівні та мого представництва визнав протиправним розділ VI Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2015 № 301/5 у редакції, чинній до 17.02.2023.
Зокрема, Шостий апеляційний адміністративний суд констатував:
“39. Попри те, що процедура притягнення судового експерта до дисциплінарної відповідальності визначена Положенням №301/5, яке прийнято в розвиток статті 14 указаного Закону, судом першої інстанції не було взято до уваги, що ані у вказаній статті 14, ані в Законі України «Про судову експертизу» у цілому не було передбачено
(у редакції Закону, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з цим позовом) діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них, а їх визначення виключно підзаконним нормативно- правовим актом (наказом Мін’юсту) є таким, що не відповідає приписам ст. 14 Закону
України «Про судову експертизу» та п. 22 ст. 92 Основного Закону, як на тому обґрунтовано наполягає Апелянтка.
- Водночас, як було зазначено колегією суддів раніше, починаючи з 17.02.2023 розділ VI Положення №301/5 був приведений у відповідність до ст. 14 Закону України «Про судову експертизу», що відповідає вимогам п. 22 ст. 92 Конституції України на підставі Наказу Міністерства юстиції України № 451/5 від 02.02.2023 «Про
затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів з питань судово-експертної діяльності», який набрав чинності 17.02.2023. - Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розділ VI Положення №301/5 у редакції до 17.02.2023 є протиправним, а тому позовні вимоги Педь І.В. в підлягають задоволенню частково, а саме: шляхом визнання протиправним розділу VI Положення
№301/5 в редакції, чинній до 17.02.2023”.
Зауважу, що вказана судове рішення не лише є актом встановлення
справедливості та законності. Вказане рішення, на мій погляд, є
нововиявленою обставиною для тих судових експертів, які в суді
оскаржували своє притягнення до дисциплінарної відповідальності та програли відповідний судовий спір. Адже відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України
“Про практику перегляду судами у зв’язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили ” № 1 від 27.02.1981 (яка залишається актуальною й сьогодні) та практики Верховного Суду:
“При розгляді заяви або подання про перегляд судового рішення у зв’язку із скасуванням рішення, вироку, ухвали, постанови суду по іншій справі або постанови іншого органу необхідно мати на увазі, що скасування такого акта може бути визнано нововиявленою обставиною лише у тому випадку, коли суд обгрунтовував дане судове рішення цим актом чи виходив із вказаного акта, не посилаючись прямо на нього, і якщо вже прийнято новий акт, протилежний за змістом скасованому, або коли саме скасування акта означає протилежне вирішення питання (наприклад, виконком міської, районної Ради народних депутатів скасував своє рішення з приводу безоплатного вилучення самовільно збудованого громадянином будинку і дав згоду узаконити будівлю).”