Справа Шуфрича. Чому суд став на захист парламентаризму?
Інколи в доленосних рішеннях імена не важливі. 24.12.2024 Шевченківський районний суд м. Києва прийняв рішення зобов’язати прокуратуру й СБУ забезпечити можливість виконання народним депутатом України Шуфричем Нестором Івановичем своїх депутатських повноважень.
Доленосність цього рішення в повазі до основоположного конституційного принципу демократичної держави: розподілу влади на виконавчу, забезпечену силою державного примусу, законодавчу та судову – як такі, що не впливають безпосередньо на працівників силових структур. Відповідно, в демократичному суспільстві арешт представника законодавчої чи судової гілки влади, крім випадку затримання останнього на місці злочину чи відразу після його вчинення, має відбуватися за згодою парламенту чи вищого органу судової влади відповідно.
До прикладу, історія Великої Британії знає низку політичних справ XV-XVII століття проти незручних Королю парламентарів, в яких на той час не було парламентського імунітету, й яких судили за «державну зраду». Король навіть створив для цього спеціальний суд – Зіркову Палату. Лише в XVII столітті, після виправдання Джона Лільберна, вільність думки якого протекторат Кромвеля трактував як зраду, Парламент пішов шляхом встановлення обмеженого імунітету. Аналогічний шлях, щоправда десь на півтора століття пізніше, проходила й Франція.
Однак в Україні, як молодій державі, свій шлях до розуміння демократичного парламентаризму свій, як і має бути, і тернистий. Так, спочатку ст. 80 Конституції України передбачала повну недоторканність народних депутатів. Без згоди ВРУ депутата було неможливо не те, що арештувати, навіть повідомити його про підозру та передати справу в суд!
Реакцією на таку кричущу суспільну несправедливість став перегин у зворотну сторону: прийняття за Президента Зеленського Закону №27-ІХ від 03.09.2019 про внесення змін до ст. 80 Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України). Депутатська недоторканність була повністю скасована! Залишили лише декларативну норму про те, що розслідують справу проти народного депутата лише НАБУ чи ДБР. До речі, у справі Шуфрича цю норму легко обійшли, призначивши керівником слідчої групи слідчого СБУ.
Відповідно, з 01.01.2020 виконавча влада, як і Король Великої Британії 400 років тому, отримала можливість притягти кожного опозиційного народного депутата «за державну зраду». Відповідно, народні депутати, які опинилися під прицілом виконавчої влади «підозрюється в зраді» легко опинилися під вартою без жодного парламентського контролю.
Проте ст. 81 Конституції України містить вичерпний перелік підстав до припинення депутатської діяльності, і взяття депутата під варту в зазначеній статті не вказується. То як бути з народними депутатами, яких без парламентського контролю взяли під варту, але які не припинили бути народними депутатами?
Звичайно, якщо не бажати надати виконавчій владі спокусу садити опозиціонерів під варту щоб закрити їм трибуну, має бути передбачено можливість народного депутата, якому обрано тримання під вартою, можливість здійснювати депутатську діяльність. Якщо виконавча влада просить тримати під вартою, вона ж має забезпечити механізми до реалізації депутатом повноважень. Виключно ВРУ має приймати рішення про відсторонення депутата від парламентської діяльності на час розслідування. Саме тому, прийнявши 24.12.2024 судову ухвалу зобов’язати виконавчу владу гарантувати права суб’єкта законодавчої гілки влади, Шевченківський районний суд м. Києва став на захист демократизму в Україні!