«BSB Partners»Адвокатське об'єднання

“Перемогти сильного супротивника потрібно тричі – у дебюті, мітельшпілі й ендшпілі“ - доктор юридичних наук, чемпіон світу з шахів
Олександр Альохін

Бездіяльність Прем’єр-міністра України щодо невнесення на затвердження Парламенту кандидатури Міністра охорони здоров’я

22 листопада 2017 року Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив у задоволені клопотання представника Прем’єр-Міністра України Гройсмана В. Б. про залишення без розгляду адміністративного позову Народних депутатів України Деркача А. В., Дубіля В. О., Одарченка Ю. В. у спорі про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання Прем’єр-Міністра України внести на розгляд Верховної Ради України подання про призначення Міністра охорони здоров’я України.

У вказаному спорі адвокат адвокатського об’єднання Bsb partners Буняк В. С. представляє Народного депутата України Дубіля В. О.

Не визнаючи наявності в чинному законодавстві України строків, у межах яких Прем’єр-Міністра України має внести на затвердження Парламенту України кандидатури Міністра охорони здоров’я України, представник відповідач все ж заявив клопотання про залишення позову без розгляду через ніби то пропуск позивачами строку звернення до адміністративного суду. Однак суд, на наш погляд цілком логічно, відмовив у задоволенні зазначеного клопотання.

Наша юридична позиція в даному спорі, якщо коротко, наводиться нижче. Державницько-політичну позицію в даному спорі, на наш погляд, блискуче виклав у своєму блозі на “Лівому березі” Глузман С. Ф.

І. Щодо твердження представника Відповідача про відсутність строків внесення Прем’єр-міністром України на розгляд Верховної Ради України подання про призначення Міністра охорони здоров’я України

У своєму клопотанні про залишення даного позову без розгляду представник Відповідача стверджує ніби то позивачі пропустили встановлені ст. 99 КАС України строки звернення до адміністративного суду. Водночас, у письмовому запереченні проти позову стверджується ніби то строки внесення Прем’єр-міністром України на розгляд Верховної Ради України подання про призначення Міністра охорони здоров’я України законом не визначені, з чого робиться висновок про дискреційне право Прем’єр-міністра України визначати строки внесення відповідного подання.

Однак з таким, на наш погляд дещо непослідовним, висновком погодитися неможливо. Одним з принципів адміністративного судочинства є передбачений ст. 8 КАС України принцип верховенства права. Відповідно до принципу верховенства права тривале ігнорування Прем’єр-міністром України конституційного принципу затвердження виключно Верховною Радою України персонального складу Кабінету Міністрів України, а саме ухилення Відповідача від законної процедури затвердження Міністра охорони здоров’я України, є неправомірним.

Більше того, ч. 4 ст. 5 Конституції України прямо заборонено будь-якій особі здійснювати в будь-який спосіб узурпацію державної влади. У той же час, як зазначається в адміністративному позові, обхід встановленої Конституцією України процедури призначення Міністра охорони здоров’я України фактично виступає елементом об’єктивної сторони такого делікту як «узурпація влади».

Відповідно, суд діючи на захист прав, свобод і законних інтересів позивачів, не має відмовляти в задоволенні позову посилаючись на відсутність або нечіткість закону, у тому числі на стверджувані представником Відповідача законодавчі прогалини. Навпаки, на наше переконання, суд має вирішити спір на підставі Конституції та законів України.

До того ж, за ч. 7 ст. 9 КАС України діє принцип аналогії закону (аналогії права) допустимий у випадку, якщо вирішення спору по суті без застосування аналогії закону (аналогії права) є неможливим через відсутність норми права, яка безпосередньо регулює спірні правовідносини. Вказаний принцип, як зазначалося не може бути застосований до встановлення дати початку обліку строку позовної давності. Однак принцип аналогії закону дає можливість вирішити даний спір в частині визначення розумних строків, у межах яких Прем’єр-Міністр України мав внести на затвердження Верховної Ради України кандидатуру Міністра охорони здоров’я України.

Так, ст. 2 Законом України «Про тимчасове виконання обов’язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України» чітко визначено двотижневий строк для внесення Президентом України на розгляд Верховної Ради України кандидатури посадової особи, яка призначається за його поданням Верховною Радою України.

За ст. 102 Конституції України Президент України є главою держави та всенародно обраною вищою посадовою особою України. І якщо для Президента України діють обов’язкові (і визнані рішенням КСУ від 27.04.2000 року №7-рп/2000 конституційними) строки внесення кандидатур на затвердження Верховною Радою України, то нелогічним видається відсутність вказаних строків для Прем’єр-міністра України. Відповідно, вказаний Закон за аналогією закону може бути застосований до правовідносин у даній справі й оцінки судом бездіяльності Прем’єр-міністра України.

ІІ. Щодо твердження представника Відповідача про відсутність пропозиції коаліції депутатських фракцій до Прем’єр-Міністра України щодо кандидатури Міністра охорони здоров’я України як необхідної передумови внесення Прем’єр-Міністром України на затвердження Верховною Радою України кандидатури Міністра охорони здоров’я України

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність бездіяльності суб’єкта владних повноважень, обов’язок щодо доказування правомірності своєї бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Однак Відповідач не довів належними і допустимими доказами відсутність пропозиції коаліції депутатських фракцій до Прем’єр-Міністра України щодо кандидатури Міністра охорони здоров’я України.

Крім того, саме лінгвістичне значення терміну «пропозиція», на відміну наприклад від значення терміну «подання», свідчить про його неформальний, політичний, а не юридичний характер.

Коаліція депутатських фракцій не є суб’єктом владних повноважень. У той же час, відповідальність за своєчасне внесення на розгляд Верховної Ради України подання про затвердження кандидатури Міністра охорони здоров’я України несе за Конституцією та законами України виключно Прем’єр-Міністр України. Відповідно, саме Прем’єр-Міністр України безвідносно до інших обставин зобов’язаний вчинити відповідні дії, визначені Конституцією України.

ІІІ. Щодо твердження представника Відповідача про неналежність позивачів у даній справі

У своєму запереченні представник Відповідача стверджує ніби то оскаржувана бездіяльність Прем’єр-Міністра України безпосередньо або опосередковано не стосується прав позивачів. Однак із таким висновком погодитися не можна.

Так, згідно ст. 84, 85 Конституції України єдиною формою здійснення Верховною Радою України своїх повноважень є прийняття рішень шляхом голосування народних депутатів України. Відповідно, народний депутат України не лише має право здійснювати голосування за кожне рішення Верховної Ради України, але й законний інтерес до того, аби на голосування Верховної Ради України виносилися всі питання, рішення за якими відповідно до ст. 85 Конституції України має прийматися на пленарних засіданнях Верховної Ради України.

Відповідно, позивачі як народні депутати України, мають законний інтерес і навіть конституційний обов’язок, до особистої участі в затвердженні рішенням Верховної Ради України кандидатури Міністра охорони здоров’я України як члену Кабінету Міністрів України, внесеної на розгляд Верховної Ради України Прем’єр-Міністром України.

У той же час, фактичне усунення народних депутатів України від процедури затвердження Міністра охорони здоров’я України обмежує компетенцію позивачів як Народних депутатів України та є підставою до їх звернення з адміністративним позовом до суду.

ІV. Щодо твердження представника Відповідача про те, що внесення на розгляд Верховної Ради України Прем’єр-Міністром України кандидатури Міністра охорони здоров’я України є дискреційними повноваженнями Прем’єр-Міністра України

Твердження представника Відповідача про те, що внесення на розгляд Верховної Ради України Прем’єр-Міністром України кандидатури Міністра охорони здоров’я України є дискреційними повноваженнями Прем’єр-Міністра України, на наш погляд, істотно суперечить конституційно-правовим механізмам функціонування державної влади в Україні.

Адже державна влада в Україні грунтується на приинципі розподілу влада, відповідно до якого ніхто не має права узурпувати державну владу. У той же час, однією з форм узурпації влади є затвердження посадових осіб на відповідні посади в обхід встановленої Конституцією України процедури.

Невиконання Прем’єр-Міністром України своїх конституційних обов’язків підпадає під юрисдикцію адміністративних судів на рівні зі невиконання своїх конституційних обов’язків будь-якою іншою посадовою особою України.

Конституція України не наділяє в даному питанні Прем’єр-Міністра України вибором: вносити чи не вносити на затвердження Верховної Ради України кандидатуру Міністра охорони здоров’я України. Положення Конституції України в цій частині є чіткі та однозначні, і за ними Прем’єр-Міністра України зобов’язаний внести кандидатуру Міністра охорони здоров’я України на затвердження Верховної Ради України.

Відповідно, у даному випадку у Прем’єр-Міністра України немає дискреційних повноважень виконавчої влади.

Comments are currently closed.