«BSB Partners»Адвокатське об'єднання

“Перемогти сильного супротивника потрібно тричі – у дебюті, мітельшпілі й ендшпілі“ - доктор юридичних наук, чемпіон світу з шахів
Олександр Альохін

Принцип «ніякого покарання без закону» і стаття 339 Кримінального кодексу України: проблеми співіснування

Один з основоположних принципів кримінального права цивілізованих держав – ніякого покарання без закону. Так, вказаний принцип закріплено у статті 7 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі – Європейській конвенції). Причому дія статті 7 Європейської конвенції не може обмежуватися державою-учасником Ради Європи навіть під час дії в ній воєнного або надзвичайного стану.

Тлумачення Європейським судом з прав людини поняття «закону» за статтею 7 автономне. По-перше, вимагається аби основні елементи складу злочину прямо й однозначно визначалися в позитивному законодавстві. Однак, Європейський суд не завжди вимагає, аби всі елементи складу злочину описувалися саме в законі у прямому значенні цього слова. І, по-друге, зміст кримінального закону має бути зрозумілим і передбачуваним для громадян.

Тобто, стаття 7 Європейської конвенції взагалі то допускає бланкетне конструювання диспозиції кримінальної норми, при якій окремі елементи об’єктивної сторони злочину визначаються підзаконними нормативно-правовими актами (правилами, інструкціями тощо). Головна вимога – щоб положення таких нормативно-правових актів були доступні, однозначні й зрозумілі.

Натомість, Конституція України (стаття 92) чітко визначає, що обов’язки громадян і правовий режим власності, а значить і визначення, які об’єкти власності виключені з цивільного обігу або обмежені в ньому, можуть визначатися лише законом. Проте щодо окремих об’єктів цивільного обігу (холодної й вогнепальної зброї, спеціальних засобів зняття інформації тощо) такий спеціальний закон Верховною Радою України до цього часу не прийнятий, а диспозиція відповідної статті кримінального кодексу спирається на положення Постанови Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17.06.1992 року. Іншими словами, обов’язки громадян і правовий режим власності, та кримінальна відповідальність за його недотримання, встановлено у неконституційний спосіб – постановою ВРУ та подальшими відомчими актами.

Але крім формальної сторони питання, у випадку статті 339 КК України, суть ще й у змістовній частині. Адже офіційно опубліковані відомчі нормативно-правові акти не містять чіткого й вичерпного переліку «спеціальних засобів негласного отримання інформації», залишаючи це питання на відкуп судово-технічній експертизі, яка проводиться як правило експертами МВС і СБУ на підставі таємних і нечітких методик. Тобто, громадянин не може передбачити, чи буде віднесено експертами-правоохоронцями певний спеціальний засіб до предмету злочину за статтею 339 КК України, чи ні.

На мій погляд, у випадку статті 339 КК України, її застосування до дати прийняття спеціального закону, яким би чітко визначалося поняття спеціальних технічних засобів зняття інформації, види таких засобів і їх основні технічні параметри і т.д., не відповідає положенням статті 7 Європейської конвенції. Кожен, кого СБУ або МВС України притягає до відповідальності за статтею 339 КК України, вправі ставити питання про «незаконність» віднесення певного технічного приладу до «спеціальних засобів зняття інформації» і порушення такими діями міжнародних зобов’язань України.

Валерій Буняк, адвокат

Comments are currently closed.