«BSB Partners»Адвокатське об'єднання

“Перемогти сильного супротивника потрібно тричі – у дебюті, мітельшпілі й ендшпілі“ - доктор юридичних наук, чемпіон світу з шахів
Олександр Альохін

Суд скасував плату за паркування в Києві

З 01 серпня 2022 року тарифи на паркування в Києві є нечинні. Так, Шостий апеляційний адміністративний суд підтвердив правомірність рішення Окружного адміністративного суду м. Києва про скасування рішення КМДА про затвердження тарифів на паркування в м. Києві. Вказана справа порушена за позовом Буняка Валерія Сергійовича (керуючого партнера АО Bsb partners) і Титича Віталія Миколайовича (керуючого партнера АО Титич і Партнери).

Нижче приводимо повний текст рішення апеляційного суду.



ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/20721/21                                                                       Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  01 серпня 2022 року                                                                                            м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого – судді Мєзєнцева Є.І., суддів – Василенка Я.М., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Комунального підприємства “Київтранспарксервіс” на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом Буняка Валерія Сергійовича, Титич Віталія Миколайовича до Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Комунального підприємства “Київтранспарксервіс” про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ :

Буняк Валерій Сергійович, Титич Віталій Миколайович звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Комунального підприємства “Київтранспарксервіс” в якому просили визнати протиправним та нечинним розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25.06.2021 №1459 “Про встановлення тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, які надаються Комунальним підприємством “Київтранспарксервіс”.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2022 року адміністративний позов задоволено.

В апеляційній скарзі Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Комунальне підприємства “Київтранспарксервіс” також звернулось з апеляційною скаргою, за змістом якої зазначило, що рішення суду першої інстанції винесено з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права , з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, у заявку з чим просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Буняк Валерій Сергійович надіслав на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З урахуванням частини другої статті 12 КАС України, а також беручи до уваги, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у цій справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін суд дійшов висновку щодо наявності підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до статті 28 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, статті 281 Закону України “Про благоустрій населених пунктів”, пункту 30 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342, постанов Кабінету Міністрів України від 02.03.2010 № 258 “Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів” та від 28.12.1992 № 731 “Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади”, рішень Київської міської ради від 26.06.2007 № 930/1591 “Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві” та від 22.01.2015 № 22/887 “Про затвердження Концепції розвитку паркувального простору в місті Києві”, з урахуванням рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 “Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві”, розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25.06.2021 №1459 затверджено тарифи на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, які надаються Комунальним підприємством “Київтранспарксервіс”.

Вказаним розпорядженням встановлено тарифи на послуги з користування відведеними майданчиками для платного паркування транспортних засобів, які надаються Комунальним підприємством “Київтранспарксервіс”; встановлено вартість абонементних талонів на послуги з користування відведеними майданчиками для платного паркування легкових автомобілів, які надаються Комунальним підприємством “Київтранспарксервіс”; встановлено тарифи на послуги з користування спеціально обладнаними перехоплюючими майданчиками для платного паркування транспортних засобів, які надаються Комунальним підприємством “Київтранспарксервіс”.

Вважаючи те, що відповідачами допущені порушення вимог Порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2010 № 258, позивачі звернулися із даним позовом до суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до підпункту 2 пункту “а” статті 28 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР “Про місцеве самоврядування в Україні” (Закон № 280/97-ВР) до відання виконавчих органів міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованої постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Згідно з частиною третьою статті 28-1 Закону України від 06.09.2005 № 2807-IV “Про благоустрій населених пунктів” тарифи на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів встановлюються органами місцевого самоврядування відповідно до порядку формування цих тарифів, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Отже, вирішення питань про встановлення тарифів, зокрема, на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів є виключною компетенцією виконавчих органів міських рад.

Рішенням Київської міської ради “Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної чисельності” від 20.06.2002 № 28/28 відповідно до Закону України “Про столицю України – місто-герой Київ”, Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” утворено виконавчий орган Київради, який відповідно до пункту 2 розділу VII “Прикінцеві положення” Закону України “Про столицю України – місто-герой Київ” паралельно виконує функції органу державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті Києві, із збереженням існуючої назви “Київська міська державна адміністрація”.

Предметом спору у цій справі є правомірність та відповідність розпорядження від 25.06.2021 №1459 “Про встановлення тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, які надаються Комунальним підприємством “Київтранспарксервіс” положенням постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2010 № 258 “Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів”.

Так, механізм формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного  паркування транспортних засобів визначений Порядком формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2010 № 258.

Згідно з п. 1 Порядку №258 оператор – юридична особа або фізична особа-підприємець, яка відповідно до рішення сільської, селищної, міської ради організовує та провадить діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках, здійснює їх утримання, облаштування та обладнання, надає послуги з користування майданчиками та забезпечує відповідно до Податкового кодексу України сплату збору за місця для паркування транспортних засобів.

Комунальне підприємство “Київтранспарксервіс” згідно з рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 № 930/1591 “Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві”, визначене єдиним оператором з паркування транспортних засобів та стягнення збору за місця для паркування транспортних засобів.

Відповідно до п. 1.1, 1.2 Статуту КП “Київтранспарксервіс” (далі – Статут), КП “Київтранспарксервіс” (надалі – Підприємство) створене згідно з рішенням Київради від 15.03.07 № 261/922. Підприємство засноване на комунальній власності територіальної громади міста Києва.

Відповідно до п. 4.1. Статуту, Підприємство у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, указами та розпорядженнями Президента України, рішеннями Київради, розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, іншими нормативними актами та цим Статутом.

Відповідно до п. 17.1.1 Правил благоустрою міста Києва, затверджених наведеним рішенням Київської міської ради, Правилами паркування транспортних засобів у м. Києві, які є розділом XVII Правил благоустрою міста Києва, визначається єдиний порядок організації та функціонування платних місць для паркування транспортних засобів на території міста Києва з метою, зокрема, підвищення дисципліни сплати збору за послуги паркування, збільшення фінансових, надходжень до бюджету м. Києва.

Згідно до п. 17.2 Правил благоустрою міста Києва плата за послуги паркування включає в себе ставку збору за паркування, відшкодування витрат на утримання та обслуговування місць для платного паркування, забезпечення планового прибутку уповноваженої особи (оператора) та може включати інвестиційну складову у разі затвердження Київською міською радою інвестиційної програми, якою передбачена зазначена складова; збір за паркування транспортних засобів – місцевий податок, який згідно із законом запроваджується і зупиняється Київською міською радою на території міста Києва та зараховується до бюджету м. Києва; платники збору за паркування автотранспортних засобів – водії чи відповідні юридичні особи, що паркують транспортні засоби у відведених або спеціально обладнаних для цього місцях.

Відповідно до п. 17.3.1 Правил благоустрою міста Києва організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.

Згідно п. 10.2.1 ст. 10 Податкового кодексу України збір за місця для паркування транспортних засобів належить до місцевих податків

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (п. 10.5 ст. 10 Податкового кодексу України).

Так, стаття 2681 Податкового кодексу України регулює збір за місця для паркування транспортних засобів

Згідно п. 2681.3.1 ст. 2681 Податкового кодексу України ставки збору встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 кв. метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі до 0,075 відсотка мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

20.12.2018 Київською міською радою прийнято рішення № 490/6541 “Про внесення зміни до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 “Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві” (далі – Рішення Київської міської ради від 20.12.2018 № 490/6541).

Згідно п. 1 Рішення Київської міської ради від 20.12.2018 № 490/6541 вирішено внести зміну до пункту 3 Положення про збір за місця для паркування транспортних засобів у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 “Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві” (в редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року № 58/923), виклавши його в такій редакції: “3. Ставка збору. Ставка збору встановлюється за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 квадратний метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі 0,0 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, відповідно до рішення та згідно з переліком паркувальних майданчиків, які закріплені за комунальним підприємством “Київтранспарксервіс” (таблиця 1).”.

Водночас, 24.12.2020 Київською міською радою прийнято рішення №24/24 “Про Бюджет міста Києва”, додатком 10 до якого є Положення про формування та використання коштів цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва у 2021 році.

Пунктом 2,5 цього Положення визначено джерела формування коштів цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва, якими є, зокрема, 60 відсотків плати за паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування, які закріплені за Комунальним підприємством “Київтранспарксервіс”.

Отже, з вищевказаного вбачається, що саме на КП “Київтранспарксервіс” покладено обов’язок із сплати 60% отриманих коштів до цільового фонду спеціального бюджету міста Києва, а не кінцевого споживача послуг.

Крім того, згідно статті 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належать: податок на майно; єдиний податок. До місцевих зборів належать: збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір.

Як вбачається із рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 “Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві” в м. Києві установлені такі податки і збори, як: податок на нерухоме майно (нерухомість), відмінне від земельної ділянки, транспортного податку, плати за землю, єдиний податок  для суб’єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності та віднесені до першої та другої групи платників  єдиного податку, визначеного п.п. 1,2 п. 293.2 ст. 293 Податкового кодексу України, туристичний збір, збір за паркування транспортних засобів.

Згідно п. 10.4 ст. 10 Податкового кодексу України установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом забороняється.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що КП “Київтранспарксервіс”, включивши у вартість послуг з утримання майданчиків для паркування платіж, який не передбачений Податковим кодексом України, зумовив понесення споживачами таких послуг необґрунтованих витрат, та як наслідок, спричинило невірну калькуляцію надаваних послуг, тарифи на які були затверджені оскаржуваним розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25.06.2021 №1459 “Про встановлення тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, які надаються Комунальним підприємством “Київтранспарксервіс”.

Таким чином, оскаржуване розпорядження від 25.06.2021 №1459 не відповідає вимогам Податкового кодексу України та Порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2010 № 258, як правовим актам вищої юридичної сили.

Що стосується доводів позивачів щодо необґрунтованості п. 4.6 “Калькуляції вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів за одну годину надання послуг, що надаються КП “Київтранспарксервіс”, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про автомобільні дороги” одними з основних обов’язків органів місцевого самоврядування в частині управління функціонуванням і розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями та дорогами міст, а також організація утримання вулиць і доріг за встановленими для них будівельними нормами, державними стандартами та нормами.

Згідно ст. 21 цього ж Закону органи місцевого самоврядування відповідають за стан вулиць і доріг міста, відповідно до діючих норм, якість їх утримання, розміщення технічних засобів організації дорожнього руху, за відшкодування збитків користувачам вулиць і доріг міст, що виникли через їх незадовільний стан.

Згідно статті 6 Закону України “Про дорожній рух” до компетенції міських рад та їх виконавчих органів, районних рад та районних державних адміністрацій у сфері дорожнього руху належить, зокрема організація дорожнього руху на території міста і району згідно з відповідними генеральними планами, проектами детального планування та забудови населених пунктів, автоматизованих систем керування дорожнім рухом, комплексних транспортних схем і схем організації дорожнього руху та з екологічно безпечними умовами; прийняття рішень про розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування транспортних засобів та стоянок таксі на вулицях і дорогах населених пунктів, здійснення контролю за дотриманням визначених правилами паркування транспортних засобів вимог щодо розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування.

Відповідно до ст. 9 Закону України “Про дорожній рух” влаштування місць для зупинок транспортних засобів та створення інших об`єктів дорожнього сервісу належить до компетенції власника дороги, вулиці.

Відповідно до п. 8-1 Постанови Кабінету міністрів України від 03.12.2009 № 1342, забороняється обладнання суб’єктами господарювання (в тому числі операторами) майданчиків для паркування на тротуарах. Обладнувати майданчики для паркування на проїзній частині автомобільних доріг мають право тільки оператори.

Операторам забороняється передавати майданчики для паркування на проїзній частині автомобільних доріг у користування іншим суб’єктам господарювання.

Отже, саме КП “Київтранспарксервіс” здійснює роботи, що пов’язані із  обладнанням та утриманням пакувальних майданчиків, що не заперечується сторонами.

Спірним у даній справі є включення у планову калькуляцію вартості послуг з утримання майданчика для паркування транспортних засобів витрат на облаштування паркувального майданчика заїзними кишенями.

Так, позивачі обґрунтовуючи протиправність оскаржуваного розпорядження, посилалися на те, що облаштування паркувальних майданчиків заїзними кишенями є інвестиційними витратами, а не поточними витратами, як зазначається в калькуляції. Відповідно, такі витрати повинні оплачуватися за рахунок планової рентабельності підприємства-надавача послуг, яка згідно Порядку формування тарифів на послуги з паркування не може становити більше 12 відсотків. Таким чином, покладення таких інвестиційних витрат цілком і повністю в суму собівартості послуги за поточний рік на кінцевого споживача є незаконним.

Водночас, КП “Київтранспарксервіс” зазначило, що заїзні кишені є частиною майданчика для паркування транспортних засобів та не призводить до появи нових майданчиків для паркування транспортних засобів. Роботи та витрати по створенню такої заїзної кишені є поточними витратами підприємства, облік яких ведеться згідно розділу 4 п.4.9 Положення про організацію бухгалтерського обліку та облікової політики в комунальному підприємстві “Київтранспарксервіс” на рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”, а саме: благоустрій паркувальних майданчиків; облаштування паркувальних майданчиків; послуги по утриманню майданчиків. Тому, витрати по утриманню і облаштуванню паркувальних майданчиків є загальновиробничими витратами підприємства, і модернізація майданчика у вигляді створення заїзної кишені є також витратами загальновиробничого походження.

Згідно п. 2 Порядку №258 витрати із здійснення капітальних інвестицій – це  витрати, пов’язані з будівництвом, виготовленням, реконструкцією, модернізацією, придбанням основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, а також з придбанням нематеріальних активів, що підлягають амортизації згідно із законодавством.

Пунктом 16 Порядку №258  передбачено, що до складу загальновиробничих витрат включаються витрати, пов’язані з обслуговуванням виробництва, а саме:

управлінням виробництвом, які визначаються виходячи з чисельності апарату управління виробництвом за штатним розписом і встановлених оператором окладів (основна і додаткова заробітна плата, гарантійні та компенсаційні виплати, відрахування на соціальні заходи, оплата службових відряджень);

утриманням, експлуатацією, ремонтом, орендою, страхуванням основних засобів та інших необоротних активів загальновиробничого призначення, які використовуються для надання послуг з паркування;

пожежною і сторожовою охороною об’єктів виробничого призначення, які використовуються для надання послуг з паркування;

наданням послуг, пов’язаних із збутом (технічною підтримкою та супроводженням програмного забезпечення паркувальних автоматів та в’їзних і виїзних терміналів, проведенням маркетингових заходів, оплатою інформаційних послуг, виготовленням платіжних документів тощо);

оплатою послуг інших спеціалізованих підприємств, виконанням регламентних робіт, передбачених проектно-технічною документацією;

опаленням, освітленням, водопостачанням, водовідведенням, дезінфекцією, дератизацією виробничих приміщень, вивезенням твердих побутових відходів, та інші витрати, пов’язані з експлуатацією виробничих приміщень, які розраховуються виходячи з обсягів зазначених  робіт, послуг та цін на них;

придбанням спеціального одягу виробничого персоналу майданчиків;

забезпеченням охорони праці, дотриманням вимог техніки безпеки;

оплатою послуг інших підприємств, послуг зв’язку;

2) амортизація основних засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів загальновиробничого призначення, які використовуються для надання послуг з паркування;

3) податки та збори (обов’язкові платежі), які включаються до планованої виробничої собівартості.

Методологічні засади  формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначені Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”, що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248 (далі – П(С)БО 15 “Витрати”).

Згідно з п.15.5 П(С)БО 16 “Витрати”, до складу загальновиробничих витрат включаються, зокрема: витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо).

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Так, КП “Київтранспарксервіс” зауважило, що витрати по створенню заїзної кишені є поточними витратами підприємства, облік яких ведеться згідно розділу 4 п.4.9 Положення про організацію бухгалтерського обліку та облікової політики в комунальному підприємстві “Київтранспарксервіс” на рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”, а саме: благоустрій паркувальних майданчиків; облаштування паркувальних майданчиків; послуги по утриманню майданчиків.

Як вбачається із наявної у справі пояснювальної записки до розрахунку планових тарифів вартості послуг з утримання КП “Київтранспарксервіс” майданчиків для паркування транспортних засобів, кількість машино-місць, які потрібно облаштувати  кишенями становить 2077 машино-місць, що становить 14% від загальної кількості машино-місць. Враховуючи значну вартість облаштування 1м/м (відповідно до наданого кошторису) та тривалий час на узгодження організаційних моментів, облаштування передбачається протягом декількох років.

Орієнтовно в плановому році планується облаштувати 1388 м/м, а саме: в І територіальній зоні паркування 457 м/м; в ІІ зоні ця кількість складе 931. Зазначена кількість машино-місць буде облаштована в плановому році.

На підставі наданої комерційної пропозиції розраховано облаштування 1388 машино-місць заїзними паркувальними кишенями.

На виконання Програми розвитку КП “Київтранспарксервіс” на 2021-2026 роки планується розширення паркувального простору, у зв’язку з чим, виникає необхідність облаштування заїзних кишень щорічно.

У той же час, із наданого суду фінансового плану КП “Київтранспарксервіс” на 2021 рік вбачається, що підприємство до інвестиційних витрат віднесено, зокрема витрати на модернізацію, модифікацію, дообладнання, реконструкцію, поліпшення необоротних активів.

У зв’язку з тим, що третя особа у власних поясненнях стверджувала, що витрати на облаштування майданчика є фактично витратами з модернізації майданчика, що узгоджується із фінансовим планом товариства, згідно якого такі витрати віднесені до інвестиційних, суд приходить до висновку, що вказані витрати є інвестиційними, що підтверджує доводи позивачів.

Також, щодо віднесення вказаних витрат до інвестиційних погодилася і судовий експерт Бойко Ю.В., яка у своєму висновку №58405 від 09.09.2021, зробленому на замовлення позивачів, зауважила, що: “Відповідно до п.3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського ліку 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73 (далі – НП(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”): активи – ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому; необоротні активи – всі активи, що не є оборотними; оборотні активи – гроші та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу; операційний цикл – проміжок часу між придбанням запасів для провадження діяльності і отриманням грошей та їх еквівалентів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Облаштовані заїзні кишені до паркувальних майданчиків є ресурсом, контрольованим КП “Київтранспарксервіс” в результаті минулих подій з її влаштування, який, як очікується, призведе до отримання економічних вигод КП “Київтранспарксервіс” у майбутньому в результаті отримання плати за послуги з паркування.”

Згідно ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Згідно ч. 1 ст. 108 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими  статтею 90 цього Кодексу.

Так, аналізуючи наданий позивачами висновок експерта №58405 від 09.09.2021, суд зазначає, що вказаний висновок складений за результатами проведення економічної експертизи відповідає вимогам Кодексу адміністративного судочинства України та не викликає сумніву у його правильності, оскільки висновки надані в межах компетенції експерта, ґрунтуються на методичних рекомендаціях та результатах дослідження матеріалів даної справи, висновки чіткі, логічні, послідовні і відповідають фактичним обставинам справи, а також не були спростовані відповідачем та третьої особою в ході розгляду даної справи.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У свою чергу, відповідач, як орган місцевого самоврядування, який наділений повноваженнями встановлювати тарифи на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, не перевірив поданих КП “Київтранспарксервіс” розрахунків та встановив економічно необґрунтований тариф з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, не довів суду, що прийняте ним розпорядження відповідає критеріям визначених ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: обґрунтованості та пропорційності, що  свідчить про протиправність оскаржуваного розпорядження.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається  до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain” від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов’язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 КАС України, суд, –

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та Комунального підприємства “Київтранспарксервіс” – залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2022 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий          суддя                                                                      Є.І.Мєзєнцев

                    cуддя                                                                      Я.М.Василенко

                              суддя                                                                      В.В.Файдюк

Comments are currently closed.